Главная Обратная связь

Дисциплины:






В) Політична свідомість



Проблема політичної свідомості вже давно цікавить суспільствознавців. В радянський період її торкався О.К.Улєдов у своїй монографії «Структура суспільної свідомості»16. Вивченню її були присвячені всесоюзні соціологічні дослідження17. В той же час слід зазначити, що інтерес до цієї проблеми помітно зріс у пострадянський період. Про це свідчить цілий ряд публікацій Н.А.Бухтеєва, П.А.Сергієнко, Ю.Руденко, Н.П.Поліваєвої та багатьох інших авторів18. Різним аспектам цієї проблеми присвячені спеціальні розділи підручників та навчальних посібників19.

Збігаючись у думках про те, що політична свідомість – це опосередковане відображення політичного життя, дослідники в той же час по-різному розуміють її взаємозв'язок із суспільною свідомістю. Одні з них однозначно визнають наявність цього взаємозв'язку і прагнуть розглядати політичну свідомість лише у такому контексті. Інші ж намагаються досліджувати політичну свідомість безвідносно до суспільної свідомості.

До числа перших, зокрема, належать уже згадуваний О.К.Уледов та більшість радянських дослідників, Н.П.Поліваєва і деякі інші сучасні автори. Правда, сам взаємозв'язок політичної свідомості з суспільною свідомістю не всі вони тлумачать однаково. Якщо, наприклад, О.К.Уледов розглядає політичну свідомість як один з видів суспільної свідомості поряд із моральною, релігійною, правовою, естетичною і філософською, тобто трактує «суспільну свідомість» у якості родового поняття, фіксуючи наявність субординації, то Н.П.Поліваєва не вважає за необхідне це робити.

Поняття «політична свідомість суспільства», – зазначає вона, – близька до поняття «суспільна свідомість». Можна сказати, що вони тісно переплетені між собою, але не співпадають повністю. У них спільний об’єкт відображення – суспільство. Суспільна свідомість – вища ступінь абстракції, у ній створюються інваріанти, що узагальнюють і фіксують у собі лише найбільш суттєві відносини і зв’язки практичної діяльності; ці відносини і зв’язки набувають форми законів, наукових теорій, творів мистецтва тощо»20.

Можна погодитись з цим автором у тій частині, що поняття «суспільна свідомість» і «політична свідомість» не співпадають. Та вони й не можуть співпадати, оскільки перше позначає всю сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), що охоплюють і відображають суспільне буття, сукупність суспільних відносин, вироблених людством в процесі освоєння природи і суспільної історії. Поняття ж «політична свідомість» позначає одну з основних, інтегруючих форм суспільної свідомості.

Як така, політична свідомість характеризується певним змістом, На жаль, в політологічній літературі іноді зустрічається визначення політичної свідомості, у яких практично зовсім відсутня вказівка на сутність цього явища. Так, наприклад, автори «Краткого политического словаря» під редакцією Л.А.Онікова і М.В.Мишліна вважають, що політична свідомість – це «усвідомлення сфери політики соціальними суб’єктами»21. При існуючій неоднозначності тлумачення поняття «політика» запропоноване визначення залишає читача у невідомості, про що саме йде мова, у чому сутність цього явища.



Не вирішують означеної проблеми і автори «Політологічного енциклопедичного словника», що вийшов у Києві наприкінці 90-х років минулого століття, визначаючи політичну свідомість як «опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування, розвиток і задоволення інтересів і потреб політичних суб’єктів»22. Справді, адже система влади, хоч і займає важливе місце в політичному житті суспільства, все ж таки сутності останньої ще не розкриває. Оскільки прояви влади різноманітні (існують на рівні сім’ї, трудового колективу і т.ін.), то залишається нез’ясованим, про яку владу йдеться.

Між тим, сутність політики, політичної діяльності складає певне відношення до існуючої системи державного устрою23. Вказівку на це, як нам уявляється, і повинна перш за все містити у собі дефініція політичної свідомості.

Далі. Ми нерідко зустрічаємося із спробами дещо звужено тлумачити зміст політичної свідомості. Так, наприклад, А.С.Панарін практично зводить її до політичної самосвідомості. До цього ж тяжіють і Б.Кухта, Л.Климовська, А.Романюк, які вважають, що «політична свідомість – це усвідомлення суб’єктом (індивідом-лідером, тим, хто приймає рішення), або макро- і мікрогрупами своїх політичних інтересів, прагнень, тяжінь»24.

Як бачимо, зазначені автори не лише зводять політичну свідомість до самосвідомості, але й обмежують розуміння суб'єкта лише колом тих, хто приймає рішення. Виходить, що ті індивіди, які не відносяться до категорії лідерів і рішень не приймають, не можуть бути віднесені до числа суб’єктів, що мають відношення до формування політичної свідомості. Якщо ж згадати, що ці індивіди складають переважну більшість того чи іншого суспільства, конкретного класу, іншої більш дрібної соціальної групи, то ми змушені були б визнати, що до числа суб’єктів формування політичної свідомості відноситься лише дуже обмежене коло людей, що, природно, не відповідає дійсності До того ж навіть політичну самосвідомість помилково було б обмежувати усвідомленням суб’єктом своїх політичних інтересів, устремлінь і тяжінь, не говорячи вже про політичну свідомість, структурним елементом якої вона є.

Перш ніж виявити зміст поняття «політична свідомість», необхідно визначитись з протилежним йому поняттям, яким є «політичне буття». Його ж уявляється можливим визначити у якості одного з важливих понять соціальної філософії для визначення сукупності відносин соціальних суб’єктів з приводу системи державного устрою, державної влади, що складалася в суспільстві.

Виходячи з цього, «політичну свідомість» слід вважати поняттям соціальної філософії для позначення одного з основних структурних елементів суспільної свідомості, однієї з інтегруючих її форм, в якій реалізується процес формування суб’єктивних мисленевих образів державного устрою, державної влади, об’єктивно притаманних конкретному суспільству на певному етапі його історичного розвитку через утримання, збереження і переробку інформації про них.

Запропонована дефініція не лише вказує на нерозривний зв'язок політичної свідомості з суспільною свідомістю, але й підкреслює субординацію їх, звертаючи увагу на те, що політична свідомість є одним із структуроутворюючих елементів суспільної свідомості і, як така, наділена всіма загальними ознаками, притаманними суспільній свідомості. У той же час ця дефініція підкреслює і наявність специфіки політичної свідомості.

Остання знаходить свій прояв перш за все у особливості змісту політичної свідомості, основу якої складає формування суб’єктивних образів державного устрою, державної влади, об’єктивно притаманних конкретному суспільству.

Оскільки ж у державному устрої фокусуються форми власності на знаряддя і засоби виробництва, що склалися в суспільстві, які визначають врешті-решт характер економічних відносин, економічного буття, то тим самим обумовлюється така особливість політичної свідомості, як здатність слугувати певною мірою формою відображення економіки, а внаслідок цього бути зв’язуючою ланкою між формами суспільної свідомості.

Відображення суспільних інтересів різних класів, більш дрібних соціальних груп і шарів суспільства в політичній свідомості слугує важливим фактором формування у соціальних суб’єктів певних цілей, досягнення яких вони прагнуть забезпечити в процесі своєї життєдіяльності. Тим самим обумовлюється така особливість політичної свідомості, як здатність виступати у якості цілепокладаючої свідомості, що відіграє найбільш активну роль у житті суспільства.

Запропонована дефініція політичної свідомості дозволяє найбільш повно уявити структуру феномена, що позначається зазначеним поняттям, пам’ятаючи про його багаторівневий характер і виділяючи у якості основних такі рівні, як буденна політична свідомість і теоретична політична свідомість, політична психологія і політична ідеологія.

Виникаючи в процесі повсякденної практичної діяльності людей, буденна політична свідомість є емпіричним відображенням політичного буття. Це – елементарна форма політичної свідомості, яка притаманна практично кожній людині, незалежно від її соціально-класової належності, політичної орієнтації, освіти і виховання. Вона знаходить свій прояв у розпливчатих, емоційно забарвлених уявленнях про державний устрій, систему державної влади, їх інститути, одержаних в результаті безпосереднього впливу того чи іншого політичного акту, політичного рішення, впливу засобів масової інформації, творів художньої літератури, кіно, театру. Свій вираз цей рівень політичної свідомості одержує в аксіомах, догмах, постулатах (Держава – це ми. Народ – джерело влади. Політика – це боротьба між класами. Чесність – краща політика), прислів’ях і приказках (Кожен народ має той уряд, який він заслуговує. Політика – це суспільна мораль, а мораль – це чесна політика тощо), політичних анекдотах.

Другий, більш високий рівень політичної свідомості складає теоретична політична свідомість, або політична теорія. Вона концентрує увагу на дослідженнях суттєвих, усталених, таких, що повторюються, внутрішніх, об’єктивних і необхідних зв’язків, тобто законів, які визначають розвиток політичних процесів і їх конкретних проявів, тобто закономірностей.

На одному рівні з буденною політичною свідомістю знаходиться політична психологія, що включає в себе настрої, думки, почуття, ціннісні орієнтації у політичному процесі, які формуються у повсякденному практичному житті людей. Відмінною особливістю політичної психології є те, що провідну роль у ній відіграє не саме по собі знання політичних фактів, ситуацій, а відношення, ставлення до цього знання, оцінка політичного процесу, політичної ситуації.

Вищим рівнем політичної свідомості є політична ідеологія – сукупність теоретично обґрунтованих ідей і поглядів, що виражають відношення до існуючої системи державного устрою, державної влади і їх взаємним змінам, що сприйняті у якості правильних і потрібних співгромадянами певного суспільства, утворюючими його соціальними групами і шарами, які тією чи іншою мірою беріть участь у їх практичній реалізації.

У будь-якому класовому суспільстві політична ідеологія, як і ідеологія взагалі, не може існувати, так би мовити, у «чистому вигляді». У ній є наукова частина, положення, які адекватно відображають політичну реальність. Інакше вона не змогла б відігравати роль практичної свідомості. Але, в силу того, що розвиток політичної реальності випереджає розвиток політичної науки, в ній міститься ряд застарілих положень, що втратили свою істинність. Є там і елементи, основані на міфотворчості, неправильних посиланнях, що базуються, так би мовити, на добросовісних помилках, а то й на обдурюванні. І, оцінюючи ту чи іншу політичну ідеологію, слід виходити із співвідношення зазначених частин, відрізняти наукову, відносно істинну політичну ідеологію і ненаукову.

У залежності від орієнтації на спрямованість змін в суспільстві слід розрізняти прогресивну, консервативну і реакційну політичну ідеологію.

Важливим структурним елементом політичної свідомості є політична самосвідомість – специфічна характеристика особистості, класу, іншої соціальної групи, що знаходить свій вираз у виділенні ними себе у політичному бутті, оцінці себе і своїх можливостей у якості суб’єкта політичного процесу. При цьому треба розрізняти рівні політичної самосвідомості.

Перший – усвідомлення особистістю, соціальною групою себе в ряду політичних суб’єктів певного суспільства, своїх можливостей. Другий рівень пов'язаний із усвідомленням суб’єктом своїх інтересів, ідентифікацією його з інтересами певних соціальних груп. Третій найбільш високий рівень політичної самосвідомості пов'язаний з осмисленням соціальним суб’єктом себе у якості суб’єкту політики, такого, що визначив для себе політичну платформу і форму участі у політиці шляхом створення політичної партії, суспільно-політичного руху або ж участі в політичній діяльності у їх складі.

Г) Правосвідомість

Як уже відзначалось, у первісному, докласовому суспільстві необхідність задоволення потреби узгодження особистих і суспільних інтересів обумовила виникнення моральності, яка слугувала регулятором поведінки людей. Її несанкціонована нормативність, обов’язковість додержування соціальних форм, норм поведінки, що встановилися, спочатку силою звичаю (поступай так, бо так було завжди, було звичайно), а поступово, по мірі соціального розвитку, і силою традиції. Розкол суспільства на класи, формування якісно іншого соціального буття зробили неможливим функціонування єдиних для всіх норм поведінки. «Пануючі в економіці, а отже і в політичній надбудові класи, - зазначає С.Крапивенський, - прагнуть так «врегулювати» поведінку всіх членів суспільства, щоб утримати своє панування, надати суспільним відносинам, що охороняються, впорядкованість і стабільність. Цим правилам (нормам) держава надає обов’язковий характер, санкціонуючи їх обов’язковість всіма засобами, що є у її розпорядженні. Так з'являється право – система соціальних норм і відносин, які охороняються силою держави»25.

Як свідчать історичні джерела, існує взаємозв'язок між моральністю і правом. Формування правових норм нерідко відбувається шляхом санкціонування звичаїв, традицій, що склалися, у якості законів. Та й у подальшому цей шлях далеко не вичерпав себе і надійно слугує законотворчості, на що звертав увагу К.Маркс, підкреслюючи: «Якщо форма (соціальної діяльності – ред.) проіснувала протягом певного часу, вона зміцнюється як звичай і традиція і, врешті-решт, санкціонується як позитивний закон»26.

Поява права знаменує собою початок становлення правового буття - сукупності відносин соціальних суб’єктів, основаних на обов’язковості додержуватись правових норм, норм поведінки, санкціонованих у якості законів, що охороняються державою.

Що ж стосується правосвідомості, то вона виступає у якості однієї з основних, інтегруючих форм суспільної свідомості, у якій відображається сукупність поглядів, ідей, що виражають відношення людей, соціальних груп, класів, до права, законності, правосуддя, їх уявлення про те, що є правомірним або ж неправомірним27.

Слід зазначити складний характер, яким відрізняється взаємозв'язок правової свідомості і права. Виражаючи установки і погляди пануючих у суспільстві класів, тобто їх правосвідомість, остання передує праву. В свою чергу, правова система, що склалася у певному суспільстві, виступає у якості одного з важливих факторів, що впливає на правосвідомість, від якого залежить функціонування права, його застосування і додержання.

Характеризуючись всіма загальними ознаками, що притаманні суспільній свідомості в цілому і вже розглянутим її основним формам, підпорядковуючись загальним для них закономірностям розвитку, правосвідомість в той же час має свою специфіку, відрізняється рядом особливостей.

Перша з таких особливостей полягає в тому, що правосвідомість виступає у якості специфічного відображення економічних, політичних і інших відносин даного суспільства, становища класів і індивідів в системі суспільного виробництва, соціально-політичній структурі28.

Друга особливість правосвідомості полягає в тому, що її зміст, будучи багато в чому залежним від правовідносин, в основі своїй має економічні відносини, які визначають і правовідносини, і правові норми, і правосвідомість.

Третя особливість правосвідомості полягає в тому, що вона дає ідею закону, сприяє застосуванню останнього шляхом тлумачення сенсу закону і визначенню покарання.

Четверта особливість правосвідомості полягає у тому, що, завдяки своїй рухомості, вона швидше за інші форм суспільної свідомості фіксує протиріччя між мінливими умовами життя і діючим законодавством, сприяючи, в такий спосіб, вдосконаленню останнього29.

В системі категорій і понять, що склалися у правосвідомості, роль інтегратора відіграє справедливість, у якій знаходить своє відображення поняття про обов’язок, відповідаючи певним уявленням про невід'ємні права людини, що склалися у даному суспільстві на певному етапі його історичного розвитку.

Іноді автори підручників і навчальних посібників з філософії і соціальної філософії, розкриваючи тему правосвідомості, прагнуть не торкатися її структури30. Між тим, правосвідомість, як і інші форми суспільної свідомості, – складне, багаторівневе утворення.

Її основними рівнями є буденна правосвідомість, теоретична правосвідомість, правова психологія і правова ідеологія.

Буденна правосвідомість – це елементарна форма правосвідомості, яка, будучи притаманна практично кожній людині, знаходить свій прояв у розпливчатих, емоційно забарвлених уявленнях про право, систему законів, діючих у певному суспільстві, одержаних у результаті безпосереднього впливу певного правового акту, впливу засобів масової інформації тощо. Виразом її слугують догми, постулати, прислів’я і приказки (Закон обов’язків для всіх. Закон і справедливість – дві речі, які Бог поєднав, а людина роз'єднала. Закон, що дишло. Закон, що велична статуя, перед якою знімають капелюха, але проходять мимо. Найбільш дієві закони – це неписані. Не судіть і судимі не будете), анекдоти.

На одному рівні із буденною правосвідомістю знаходиться правова психологія, що включає «сукупність почуттів, навичок, звичок і явлень, дозволяючи людині орієнтуватися у правових нормах і на правовій основі регулювати свої відносини з іншими фізичними особами, державою і суспільством в цілому»31.

Більш високим рівнем правосвідомості є теоретична правова свідомість або теорія права, що досліджує закони, які визначають розвиток правової сфери, їх конкретні прояви, тобто закономірності.

На одному рівні з теоретичною правосвідомістю знаходиться правова ідеологія – сукупність теоретично обґрунтованих правових ідей, норм і поглядів, сприйнятих у якості правильних і потрібних співгромадянами даного суспільства, утворюючими його соціальними групами і шарами, якими вони керуються у своїй діяльності і поведінці.

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується плюралізмом правових ідеологій, їх крихкістю, мінливістю, невизначеністю вектора розвитку, що свідчить про кризові явища, які переживає розвиток права і які стають фактором, стримуючим процес оптимізації соціального розвитку, суспільний прогрес.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...