Главная Обратная связь

Дисциплины:






Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездат­ними і потребують матеріальної допомоги.



Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були по­новлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

 

Батьки повнолітньої В. в силу певних обставин втратили свою працездатність. Одним із батьків був поданий позов до В. з вимогою про виплату аліментів на утримання. Суд посилаючись на ст. 172 та 202 задовольнив позов.

 

22.)Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:

1)одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;

Платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утри­мання або обмежено його строком, якщо:1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що по­требує матеріальної допомоги.Ці положення поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

К. протягом тривалого часу після розірвання шлюбу з Н. сплачував їй аліменти у зв’язку з втратою неї працездатності під час перебування у шлюбі з К. Проте рішенням суду було припинено сплату аліментів, оскільки непрацездатність Н. виникла в результаті вчинення нею умисного злочину.

23 )

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання ди­тини 1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. 3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

 

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини 1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішувати­ся органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини ди­тини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. 2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може зашкодити розвиткові дитини. 3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу ор­гану опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органові опіки та піклування.



 

Боровським районним судом Харківської області була розглянута позовна заява С. до С. про визначення місця проживання сина з батьком. Судовим розглядом було встановлено, що після розірвання шлюбу двоє дітей подружжя С. залишилися проживати з матір’ю. Діти є малолітніми, різниця у віці — два роки. Батько ставив питання про визначення місця проживання з ним одного з синів.Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що після розірвання шлюбу подружжя С. проживає окремо в різних місцях, діти малолітні, віком п’ять та вісім років.

Роз’єднання братів та визначення місця проживання окремо один від одного може негативно вплинути на їх подальші взаємини, до того ж діти сумуватимуть один за одним, що також негативно буде впливати на їх психічний стан. Згідно з матеріалами справи було встановлено, що батьки дітей перебувають у неприязних відносинах, діти з дня народження проживали разом. Батько — позивач по справі поставив питання про передачу йому на виховання одного з синів, при цьому свої доводи не аргументував.

Із матеріалів справи вбачається, що на одній із зустрічей з дітьми батько забрав старшого сина додому, а молодшого залишив у матері. Після такої поведінки батька молодший син захворів, оскільки переживав, що його розлучили з братом та залишили самого, відчував несправедливість батька. Мати, заперечуючи проти позову, посилалася на те, що діти є малолітніми, різниця у віці — два роки і весь час вони виховувалися разом. Старший син завжди піклувався про молодшого, допомагав йому, а тому вважає, що окреме проживання дітей призведе до того, що ці братерські зв’язки між дітьми будуть втрачені. Суди першої та апеляційної інстанції погодилися з доводами відповідачки та відмовили у задоволенні позовних вимог позивача. Таким чином при вирішенні аналогічних справ слід враховувати, що окреме проживання братів, сестер дуже рідко вчиняється на користь дітей, адже для нормального розвитку дітей є дуже важливим почуття однієї сім’ї, проживання разом, допомога один одному і т. ін. Перегляд цивільних справ зазначеної категорії показав і те, що суди першої інстанції дуже рідко застосовують норми ст. 171 Сімейного кодексу України,якою перед­бачено право дитини на те, щоб її вислухали батьки, інші члени сім’ї, посадові особи з питань, що стосуються її особисто. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, утому числі при вирішенні спору про позбавлення або поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном .Що саме слід ураховувати при вирішенні спорів між матір’ю та батьком щодо місця проживання дитини. По-перше, необхідно визначити особисті якості батьків як вихователів,враховуються характеристика з місця роботи, місця проживання, а також показання свідків. Велику увагу приділяють поясненням вихователів з дитячих виховних установ щодо поведінки дитини, батьків, їх виховних якостей. При цьому не має значення, чи є спеціальна педагогічна освіта у одного з батьків. Важливо також з’ясувати, якою була поведінка батьків та їх ставлення до дітей до виникнення спору в суді .Відсутність усілякої турботи про дітей, у період, коли спору не було, та явна демонстративна турбота під час вирішення спору — це одне. Розумнатурбота про дитину до виникнення спору про виховання дітей у поєднанні з обережною для психіки дитини увагою до неї в період спору — це інше.

Тобто проведення аналізу поведінки батьків до виникнення спору та в період цього спору має велике значення для правильного вирішення справи. Судом також повинні враховуватися умови виховання дитини (житлові,матеріальне забезпечення, навчання), але сама по собі перевага у матеріально-побутовому становищі одного з батьків не є визначальною умовою

для передачі йому на виховання дітей. У даному випадку мають враховуватися проживання дитини у сімейному колі, де перевага надається взаємоповазі, доброзичливості, взаємодопомозі, де дитині комфортніше і спокійніше, де вона отримує щиру любов і підтримку. А тому суди повинні зважати на ці доводи та давати їм належну оцінку.Суттєвим фактором, здатним вплинути на позицію по спору, є прив’язаність дітей до одного з батьків.

 

 

Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини 1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. 2. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Оспорювання батьківства (материнства) – це невизнання осо­бою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка запи­сана батьком дитини згідно з положеннями СК України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про ви­ключення запису про нього як батька з актового запису про на­родження дитини (ч. 1 ст. 136 СК України). Особа, яка була запи­сана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих ви­падках особа, яка записана батьком дитини, повинна також дове­сти, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.

Шлюбно-сімейне законодавство, яке діяло до набрання чинності СК України, значно обмежувало можливість оспорювання батькі­вства особою, яка записана батьком дитини, зокрема можливість спростування презумпції батьківства при народженні дитини у шлюбі. Ці обмеження полягали у тому, що, по-перше, оспорювати батьківство могла лише особа, яка записана батьком дитини. По­друге, оспорювання батьківства могло бути здійснене лише протя­гом одного року з того часу, коли особі стало або повинно було ста­ти відомо про те, що вона записана батьком дитини1.

СК України також закріплює певні межи оспорювання бать­ківства, але вони значно розширені. У ст. 136 СК України вста­новленні межі у часі щодо можливості оспорювання батьківства. Так, оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народ­ження дитини й до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства може бути здійснене протягом цього часу тільки якщо дитина є живою. Смерть дитини, батьком якої записана особа, поз­бавляє її права оспорювати своє батьківство.

На відміну від норми ч. 1 ст. 56 КпШС УРСР, згідно з якою для вимог про оспорювання батьківства (материнства) встанов­лений строк позовної давності в один рік2, у СК України закріп­лене положення, що до вимоги чоловіка про виключення запи­су про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (ч. 6 ст. 136 СК України).

Оспорювання батьківства можливе також із боку наступних осіб:

спадкоємців особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК України);

матері дитини щодо батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК України).

У першому випадку оспорювання батьківства можливе у разі смерті особи, яка записана батьком дитини, до народження дити­ни. Спадкоємці мають право оспорювати батьківство цієї особи після її смерті за наявності однієї з наступних обставин:

подання цією особою ще за життя заяви до нотаріуса про невизнання свого батьківства;

пред’явлення цією особою позову про виключення свого імені як батька із акту запису про народження дитини;

ця особа не знала про те, що вона записана батьком дитини, через поважні причини3.

У перших двох випадках право на оспорювання батьківства особи, яка померла, мають будь-які її спадкоємці (за заповітом чи за законом). Якщо ж особа за життя не знала про те, що вона записана батьком дитини, оспорити її батьківство можуть тіль­ки дружина, батьки та діти цієї особи, тобто ті особи, які визна­чаються ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом.

Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити бать­ківство свого чоловіка. Але, захищаючи інтереси дитини, законо­давець встановлює обов’язкову вимогу щодо пред’явлення позо­ву в даному випадку. Таке оспорювання батьківства можливе лише за наявності заяви іншої особи про визнання свого батьків­ства щодо цієї дитини. До вимог жінки про оспорювання батьків­ства свого чоловіка застосовується також спеціальна позовна давність в один рік. Але перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини, тобто від дня, коли чоловік був записаний як батько дитини.

25)

Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів 1. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. 2. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріаль­ного та сімейного стану платника аліментів. 3. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

Неустойка у формі пені - це універсальний спосіб забезпечення будь-якого гро­шового зобов'язання, незалежно від підстави його виникнення. Цей висновок під­тверджується тим, що неустойкою забезпечується виконання обов'язку по сплаті податку. Тому не було достатніх аргументів для заперечення її застосування у разі виникнення заборгованості за аліментами.
Для забезпечення виконання договору про аліменти слід у ньому визначити роз­мір неустойки (пені) та підстави її стягнення.
Вузьке коло підстав для стягнення пені, що визначене у статті 196 СК

2. Як зазначено у частині 1 статті 196 СК, неустойка може бути стягнена з того, хто винен у простроченні сплати аліментів, на відміну від 625 ЦК, відповідно до яко] відповідальність за невиконання грошового зобов'язання настає і без вини, тобто за сам факт несплати певної грошової суми.
За аналогією з цивільним законодавством, при застосуванні статті 196 СК слід ви­ходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання. У зв'язку з цим на неї покладено тягар доказування протилежного.
Якщо платник аліментів доведе, що несплата аліментів була наслідком тяжкої хвороби, іншої незалежної від нього обставини, право на неустойку в одержувача аліментів не виникає.
3. Визначений розмір пені - 1% за кожен день прострочення - є дієвим стимулом належного виконання аліментного обов'язку. Проте визначення судами розміру не­устойки виявилося проблематичним.
К. протягом січня - березня не сплачував аліменти, визначені судом у твердій грошовій сумі - по 500 грн. щомісячно. Якою має бути сума позову?
Неустойка за січень має становити 155 грн. Отже, за січень слід буде сплатити 655 грн. Сума боргу за січень не додається до заборгованості за лютий, відповідно і не­устойка буде нараховуватися не із суми 1155 грн (основна сума боргу та пеня за січень і сума боргу за лютий), а лише із простроченого платежу за лютий - тобто 500 грн.
Відповідно, і за березень місяць неустойка також буде нараховуватися не із за­гальної суми боргу за минулі два місяці, а лише із 500 грн.
Отже, за кожен місяць прострочення з К. може додатково до суми аліментів стя­гуватися неустойка (пеня) за січень - 155, за лютий - 140, за березень -150 грн.
За­гальна сума позову становитиме 1975 грн.
При визначення розміру пені за несплату аліментів слід керуватися такими нор­мами:
1) статтею 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те ж правопору­шення;
2) частиною 2 статті 550 ЦК, відповідно до якої проценти на неустойку не на­раховуються.
4. Розмір неустойки може бути зменшений з урахуванням, наприклад, тяжкої хво­роби дружини платника аліментів, необхідністю витрат на капітальний ремонт житла тощо.
5. Стягнення неустойки вважається видом відповідальності, тому її суб'єктом не може бути той з батьків, хто є неповнолітнім.
6. Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за ухилення від сплати «аліментів на утримання» дітей (стаття 164) та за ухилення від сплати «коштів на утримання непрацездатних батьків» (стаття 165), які були ви­значені рішенням суду. Отже, якщо батько не надавав дитині щонайменшої матері­альної допомоги, але позов про стягнення аліментів до нього не пред'являвся, немає складу злочину, а тому він не може нести кримінальної відповідальності.
7. Виконання аліментного обов'язку може забезпечуватися притриманням, а та­кож домовленістю про неустойку, завдаток та заставу, відповідно до Цивільного ко­дексу України.
8. Як уже зазначалося, до вимоги про стягнення неустойки позовна давність, від­повідно до ст. 20 СК не застосовується. Оскільки у Сімейному кодексі є «своя» і до того ж розумна норма, немає підстави для застосування частини 2 ст.258 ЦК.
Практику судів, які застосовують позовну давність до вимог про стягнення пені за прострочення виконання рішення суду, вважаю такою, що не відповідає ні букві, ні духові статті 20 СК.

26. Змоделюйте ситуацію щодо часу стягнення аліментів на дитину

Стаття 191СКУ. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину

1. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

2. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

1. Незалежно від того, скільки часу минуло від пред'явлення позову до його задоволення судом, аліменти присуджуються від дня пред'явлення позову.

Днем пред'явлення позову мала б вважатися календарна дата на поштовому штемпелі, яка засвідчувала прийняття поштою кореспонденції.

Якщо позовна заява подана безпосередньо до суду, таким днем слід вважати день її прийняття.

2. Випадки присудження аліментів за минулий час трапляються дуже рідко. Для задоволення такої вимоги позивачеві слід насамперед довести, що він вживав заході; щодо добровільної сплати аліментів (звертався до керівника підприємства, де працює відповідач, чи до його батьків з проханням вплинути на нього; направляв йому листи тощо). Крім цього, має бути доведено, що відповідач ухилявся від сплати їх (обіцяв платити аліменти після затвердження на вищу посаду чи після повернення і відрядження або приховував місце проживання, не реагував на листа чи телеграми}

Та обставина, що мати дитини, наприклад, три роки сама утримувала дитину, не пред'являючи до батька дитини жодних претензій, не є підставою для присудження аліментів за минулий час, оскільки мати не вжила жодного заходу, щоб спонукати батька до виконання свого обов'язку.

3. Аліменти можуть бути присуджені не більш як за три роки до пред'явлення позову.

За загальним правилом аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня подання позову на майбутнє.

Коментована норма(ч.1 даної статті) також застосовується до відносин батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина (див. ст. 201 СК України і коментар до неї).

16 лютого 2006 р. позивачка звернулася до суду з вимогою про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, в розмірі 1/3 частки доходів відповідача.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволений частково. Аліменти стягнені в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця з 10 лютого 2006 року до закінчення навчання сина.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати це рішення й стягнути аліменти в розмірі 1/10 частки його доходів, посилаючись нате, що розмір аліментів визначений судом без врахування його матеріального становища.

Апеляційним судом скарга задоволена частково, розмір аліментів зменшений до 1/6 частки доходів відповідача, з урахуванням його матеріального становища. До того ж судом першої інстанції неправильно визначений час, з якого присуджені аліменти. Відповідно до ст. ст. 191, 201 СК України аліменти необхідно стягувати від дня пред'явлення позову, тобто з 16 лютого 2006 року'.

 

27. Майнові відносини осіб, які перебувають у так званому цивільному шлюбі

Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі

1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

1. У різні часи вітчизняної історії тривале проживання жінки та чоловіка без зареєстрованого шлюбу мало неоднакові назви: «життя на віру», «фактичний шлюб», «фактичні шлюбні відносини». Останнім часом його почали називати «цивільним шлюбом», хоча за радянським законодавством 30-х років цивільним називали шлюб, зареєстрований в органі ЗАГСу, на противагу шлюбові церковному, заснованому на акті вінчання.

Цивільний шлюб – коли чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але їх шлюб не зареєстрований у встановленим законом порядку.

В період спільного проживання чоловіка та жінки, коли фактичними подружжями ведеться господарство, є спільний бюджет, дуже часто виникає потреба у придбанні життєво-необхідних речей, нерухомого (автомобіль) або нерухомого майна (дім, квартира) тощо.

Спільне проживання чоловіка і жінки, ведення ними спільного бюджету, спільне вирішення побутових питань; обидва повинні бути неодруженими; квартира, автомобіль або побутова техніка повинні бути куплені у період спільного проживання; у договорі між чоловіком і жінкою повинно бути визначено, що, наприклад, земельна ділянка, є їх спільною сумісною власністю, або вказаний договір взагалі не укладався.

На майно, що є об‘єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюб, поширюються правила, встановлені для майна подружжя.

при укладенні , наприклад, договору, передбаченого у Главі 10 «Шлюбний договір», ті, які не зареєстрували шлюбу, не можуть називати його «шлюбним». Ця назва (тобто зовнішня ознака) може використовуватися лише подружжям

Надання права спільної сумісної власності на майно, нажите у «цивільному» шлюбі, зокрема поширення принципу рівності часток і на того, хто через поважні причини не мав самостійного заробітку (доходу), є свідченням державної охорони сім'ї, яка, відповідно до статті 51 Конституції України, не пов'язується з підставами її створення. Водночас це є своєрідними захистом від духовного та матеріального визиску однієї особи з боку другої.

 

28.Момент і наслідки недійсності шлюбу

Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним

1. У випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

Відповідно до загальнотеоретичного положення, будь-який акт, вчинений з порушенням вимог закону, є недійсним з моменту його прийняття (вчинення, укладення).

У цивільному праві це положення зреалізовано при визначенні моменту недійсності правочину (договору), в сімейному праві - стосовно шлюбу та усиновлення.

Незважаючи на те, коли була спростована правозгідність шлюбу, коли було постановлено рішення про визнання шлюбу недійсним, його недійсність пов'язується з моментом державної реєстрації.

За допомогою цього правила конкретизується загальне правове положення: вчинення особою правопорушення не може створити для неї вигідні, бажані правові наслідки. Однак порушення законів шлюбу не завжди виявляються на другий день після його реєстрації. А це призводить до того, що ті блага, які фактично одержала від шлюбу винна особа, не завжди можуть бути анулювані з моменту державної реєстрації. Якщо вони (ці блага) вже зреалізовані, поворот до первісного стану не завжди є можливим.

Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу

1. Недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.

Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.

3. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки.

4. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.

5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.

6. Правові наслідки, встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу реєстрації актів цивільного стану.

1. Термін «недійсний шлюб» слід сприймати з певною умовністю, адже те, що залишилося після спростування правозгідності шлюбу, назвати повною мірою шлюбом, навіть недійсним, уже неможливо.

Презумпція правозгідності шлюбу, як і будь-яка інша правова презумпція, існує і справляє відповідний правовий резонанс аж до її спростування.

Період між реєстрацією шлюбу і спростуванням його правозгідності може бути тривалим, а це значить, що особи, які порушили, наприклад, принцип одношлюбності, не жили у юридичному вакуумі. Навпаки, вони, як правило, мали відповідні блага шлюбу: змінили прізвище, уклали шлюбний договір, оселилися в помешканні другого з подружжя тощо. Оскільки право не може виникнути у особи на базі вчиненого нею правопорушення, то ті можливості, які вона одержала і зреалізувала, є, як уже зазначалося, квазіправом. Однак таке сумне юридичне відкриття робиться лише після спростування презумпції правозгідності шлюбу.

Недійсність шлюбу стосується різноманітних сфер життя осіб, які в ньому перебували.

2. У частині 2 статті 45 СК визначена юридична доля майна, набутого після реєстрації недійсного шлюбу.

Презумпція правозгідності шлюбу породжує презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спільно нажите майно. Спростування першої презумпції автоматично припиняє другу. Виникає правова ситуація, характерна для спільної часткової власності. Заінтересована особа має довести, що майно було набуте за спільні кошти чи в результаті спільної праці. Відповідно до величини вкладеної праці та вкладених коштів визначатиметься й розмір її частки.

Чи слід при цьому брати до уваги працю жінки або чоловіка по веденню домашнього господарства та вихованню дітей? Очевидно, що слід, оскільки домашня праця повинна мати відповідний грошовий еквівалент і враховуватися нарівні з іншими видами праці. Однак жінка чи чоловік, які є непрацездатними, не мають права на цій підставі вимагати збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності.

Всі питання щодо здійснення права спільної часткової власності регулюються Цивільним кодексом України.

У частині 3 статті 45 СК конкретизується загальне правило, сформульоване у частині 1, доводячи його, стосовно аліментів, до свого логічного завершення. Все те, що було одержане як аліменти, вважається «безпідставним збагаченням», тобто придбаним без достатньої правової підстави, незалежно від того, чи було воно сплачено добровільно або за рішенням суду та незалежно від того, чи було воно спожите за призначенням чи вносилося як вклад в банківську (кредитну) установу. Квазіаліментні правовідносини перетворюється у правовідносини цивільно-правові: все те, що одержане незаконно, має бути повернуте.

4. Можливість виселення особи, яка поселилась у помешкання після реєстрації недійсного шлюбу, тривалий час була предметом наукової дискусії. Не мала чіткої позиції й судова практика, оскільки така підстава для виселення не була передбачена Житловим кодексом України. Нерідко поселення в помешкання і одержання самостійного права на нього було мотивом реєстрації шлюбу з недієздатною особою або з тим, хто уже перебував у зареєстрованому шлюбі. Тому недійсний шлюб не може бути правовим засобом для виникнення у особи права на проживання в помешканні, у зв'язку з чим вона може бути виселена на вимогу того, кому це помешкання належить.

5. У зв'язку з недійсністю шлюбу втрачає формальну правову підставу й зміна прізвища. Механізм повернення особи до свого дошлюбного прізвища має бути встановлений окремим законом.

Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу

1. Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:

1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;

2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;

3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього Кодексу;

4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Оскільки в реальному житті недійсність шлюбу виникала як наслідок порушення виключно трьох вимог законів шлюбу (реєстрація шлюбу з особою, яка уже перебуває в шлюбі, з особою, котра є недієздатною або страждає на тяжкий розлад психічного здоров'я, або реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю), умисел однієї зі сторін проявлявся дуже яскраво. Змоделювати ситуацію, в якій особа не знала, але повинна була б знати про перешкоди до шлюбу, було практично неможливо. У зв'язку з цим слова «повинна була знати» до статей 45, 46 СК включені не були.

2. Якщо особа не знала про перешкоди до шлюбу, для неї настають такі ж правові наслідки, як і у разі розірвання шлюбу. Оскільки майно, набуте у недійсному шлюбі, одержує для невинуватої особи правовий режим спільної сумісної власності, їй не потрібно доводити, за рахунок яких коштів воно придбане та розмір своєї участі у його придбанні - спрацьовує на її користь презумпція права спільної сумісної власності (частина 2 статті 60 СК). Невинуватій особі може бути присуджена половина майна або її частка може бути збільшена чи зменшена за наявності умов, встановлених у статті 70 цього Кодексу.

3. За статтею 46 Кодексу 1969 р., невинувата особа мала право на утримання, якщо її непрацездатність виникла за час недійсного шлюбу.

У статті 49 СК такої умови немає. Це значить, що право на аліменти матиме і особа, яка стала непрацездатною протягом одного року з часу постановлення судом рішення про визнання шлюбу недійсним чи анулювання актового запису про шлюб, відповідно до частини 4 статті 39 цього Кодексу.

За допомогою цієї новели посилюються майнові репресії щодо особи, яка приховала перешкоди до шлюбу, водночас забезпечена більш повна охорона майновим інтересам того, хто був ошуканий.

4. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу стосуються лише тієї особи, яка не знала про перешкоди до шлюбу на момент його реєстрації. Якщо, дізнавшись, наприклад, про те, що чоловік перебуває в іншому шлюбі, жінка все ж таки продовжує з ним проживати, особливі правові наслідки недійсності шлюбу мають застосовуватись до неї як невинуватої сторони лише до моменту одержання відповідної інформації. З цього моменту її поведінка має уже вважатися недобросовісною. Тому, якщо жінка стала непрацездатною через рік після одержання достовірної інформації про порушення чоловіком вимоги одношлюбності, вона не матиме права на аліменти.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...