Главная Обратная связь

Дисциплины:






Ведичні релігії Стародавньої Індії



У ІІ тис. до н.е. на території сучасної Індії виникли перші релігійні системи, які віддзеркалювали міфологію індоаріїв, що вторглися на індійські землі Головною характеристикою тогочасного суспільства була його роздробленість релігійної інтерпретації. Так виникла одна з перших спроб пояснення причинно-наслідкових зв’язків у суспільному житті Давньої Індії. , що дістала назву Ведична релігія(ведизм). Відомо, що ведизм ґрунтується на 4 релігійних збірниках священних текстах: Рігведі,Самаведі,Яджурведі та Атхарваведі. Крім того, священим текстами для ведичної релігії були письмово зафіксовані богословські трактати Брахмани. У них зафіксовано правила ритуалу жертвоприношення. Ведична релігія була політеїстичною й налічувало понад три тисячі богинь і богів. За формою боги й богині Давньої Індії були антропоморфними, вони конфліктували із зовнішнім злом і демонами, які загрожували людині. У цей час бог Брагма посідає в пантеоні богів вельми скромне місце – він лише спостерігає за дотримання норм жертвоприношення. Культ ведичної релігії був нескладний. Головна ідея обрядів полягала в правильному офіру ванні у формі вживання священого напою соми або принесенні богам у дар рослини, тварини, людей. Матеріальний світ у ведичній релігії був створений Брахманом. Тому на меді І тисячоліття до н.е. в індії стали поклонятися Брамі, що зумовило трансформацію релігійний комплекс, який став називатися брахманізмом. Брахманізм пояснив поділ давньоіндійського суспільства на касти Саме в цей час склався новий пантеон богів, де важливі місця посіли кастові боги, головним серед них був бог Брагма, а також не менш шановані боги Вішну та Шива. У цей період остаточною виокремилася каста своєрідної релігійної аристократії брахманів. Не менш характерними для цього часу є поширення принципів аскетизму. Панівними стають ідеї реінкарнації та досягнення головної мети, яка стоїть перед кожною людиною, - звільнення від нескінченних змін свого існування в матеріальній формі. Головними етнічними релігіями Індії є індуїзм і джайнізм. Індуїзм виник у VІ-ІVст. До н.е як певна релігійна опозиція буддизму. В основу вчення індуїзму покладено релігійно-філософської ідеї брахманізму. Індуїзм не є чіткою означеною релігійною системою зі сталою догматикою, обрядовістю, церковною організацією. Він є конгломератом брагматських догматів, ритуалів та обрядів, в якому цементуючою основою є елементами ведизму, наприклад поклонінням Гангу, тваринам, духам померлих предків. Загалиними положеннями для послідовників індуїзму є визнання вед священними книгами, учення про сансару – подорожування душі з одного тіла в інше згідно із законом карми. Цей закон реалізується в повсякденному житті послідовників індуїзму дотримання або недотримання кастових вимог. Серед релігійно-філософських уявлень індуїзму найбільшою значення набувають поняття «атман» і «брагман» вони повсякчас суперечать, перебувають у постійній боротьбі із зовнішнім матеріальним світом. Згідно з цим положенням мета життя послідовника індуїзму – звільнення від матеріальної залежності, що призводить до страждання, а також поєднання зі світовою душею – брахманом, що досягається шляхом виконання дхарми. Пантеон богів у індуїзмі очолює триєдиний бог Тримурті, перевага надавалася богам Вішну й Шиві. Шанувальники Вішну й Шиви утворюють два головних напрямів в індуїзмі – вішнуїзм і шиваїзм. Джайнізм виник в Індії в VІст. До н.е. як певна релігійна опозиція брахманізму, що освячував варновий і кастовий устрій. Послідовники джайнізму поклонялися 24пророкам, останній з яких і був засновником релігії джайнізму – Махавіра. Згідно з власними ученням Махавіра вважав себе людиною, що самостійно перемогла карму й знайшла шлях до спасіння від страждання в матеріальному житті, а отже, може запропонувати цей шлях іншим. Послідовники її вчення повинні жити праведним життям, це звільнить їх від Санжари й дасть змогу досягти стану нірвани, чого не було у брахманізмі. Ця позиція робила його близьким до буддизму. В основі культу джайнізму лежать 5істин: не вбий, не бреши, не кради, не прив’язуйся до предметів матеріального світу й будь цнотливим. Водночас джайнізм зберіг елементи брахманізму, віру в реінкарнацію душі, учення про карму та періодичну появу пророків, однак він відкидає ідеї про святість Вед і брахманські обряди. Головними обрядами джайністи вважають поклоніння Махавірі як богу, спільні читання текстів, публічні покаяння. Зазначимо, що в Давній Індії віра в існування божественного абсолюту Тримурті та ідея перевтілення душі визначили головні та найістотніші особливості духовної культури Індії як у минулому, так і сьогодні. Найвідомішим елементом цієї культури став принцип ахімси – абсолютне не завдавання зла, болю живим істотам на землі. Ця релігійна засада віддзеркалює ідею єдності та близькості всіх живих створінь на землі, невіддільності людини від живої та неживої природи. Оскільки все живе страждає, принцип ахімси передбачає необхідність захищати його, реалізовувати ідеї миру та активного не насильства.



 

Джайнізм

Джайні́зм (санскр «переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е. Поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці.

 

Засновником вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною (переможцем — традиційне звання буддійських та джайнських святих), а також Магавірою (санскр. що можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»), проте кодифікація джайністського канону відбулася за шість століть потому. Вважається, що Вардгамана переміг карму сам і іншим віруючим вказав шлях до її подолання, а відтак спасіння.

 

Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в ланцюг перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому її вияві і, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам – ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними і наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням – таким є лише погане життя. Звідси нірвана в джайнізмі – це досягнення душею вічного блаженства, в якому джайни бачать сенс людського існування. З метою досягнення нірвани прихильники джайнізму зобов'язані вірити в своїх пророків і суворо дотримуватися їхніх приписів.

 

На рубежі нової ери джайни поділилися на два головні напрями: шветамбари («одягнені в біле») та діґамбари («одягнені повітрям»). Діґамбари-ченці практикують повну відмову від одягу, бо одяг (як і будь-яка власність) прив’язує людину до матеріального світу. Звідси випливає неможливість для жінок досягти спасіння в цьому житті (тобто треба спочатку переродитися в особу чоловічої статі), бо голизна жінок вважається неприпустимою. Шветамбари натомість вважають досягнення нірвани для жінок цілковито можливим.

 

Джайни поділяються на монахів-аскетів і торговців-мирян (займатися сільськогосподарською діяльністю не можна, бо при обробці землі можна вбити живі істоти — хробаків, комах).

 

Джайнській міфології відома величезна кількість божеств, розподілених на класи та підкласи, проте немає поклоніння їм. Центральним пунктом вчення є визнання двох начал — духовного й тілесного. Вважається, що душу мають усі предмети, але подолати карму, що прив’язує душу до тіла, може лише людина.

 

Конфуціанство.

У ІІІ-ІІтис.до н.е. в басейні річок Хуанху та Янцзи сформувалися великі рабовласницькі держави. Народам, які їх населяли, були характерні анімістичні культи – вони поклонялися духам природий духам померлих предків. Головним об’єктом поклоніння стає дух неба Шан-Ді. У давньому Китаї не було сформовано класичних релігійних систем, не було священнослужителів, церковних організацій та храмових комплексів. Вони приносили жертв та адресували свої молитви духам поме6рлих і природі. У VІст. До н.е. формується конфуціанство. Назва цього релігійного напряму пов’язана з іменем його засновника Кун-Цзи, його робота вміщувала велику кількість філософських і релігійних настанов, які мали знати всі освічені жителі. Центральною ідеєю конфуціанської ідеології став пошук адекватних відносин між Богом Неба й правителем-імператором на землі Вану. Вважалося, що Небо було невичерпним джерелом благодаті-магічної сили Де, завдяки чому правитель Ван міг упорядкувати та керувати суспільством, гарантувати жителям «Піднебесся»захист від хаосу та щасливе життя. Конфуцій розвиває думку, що Де може бути реалізована в житті не тільки правителем Китаю, а й більшістю активного населення, тобто кожна людина несе індивідуальну відповідальність за стан справ в «Піднебессі». Де в трактуванні Конфуція набуває рис релігійно-етичних принципів та означає гідність і доброчинність, що їх дарує людям Небо.Кофуцій визнавав першопричиною світу Небо, що прямує шляхом Дао, а людина також має йти шляхом, визначеним Небом, а отже і Дао, зберігаючи та акумулюючи енергію Де. Конфуціо трактував Дао як закон діяльності окремої людини, що робить її відповідальною за свої вчинки й думки. Еталоном цієї людини, Конфуцій вважав «благородного мужа». Згідно з ученням Конфуція, у суспільстві реалізується головна засада Жень, дарована людям Небом. Для засвоєння цього важливого принципу людина має дотримуватись ритуалу як норми суспільної поведінки, традицій минулого, діяти згідно зі своїми соціальним статусом. Конфуцій неодноразово повторював, що правитель має бути правителем, підлеглий-підлеглим тощо. Інакше кажучи, у світі немає нічого нового, і людина лише продовжує розпочате раніше. У суспільних відносинах люди повинні відновлювати в собі почуття синівської вдячності батькові, який є гарантом безконфліктного існування людей на землі. Принцип синівської вдячності, шанобливого ставлення до старших підноситься до рівня державної моралі(культ Сяо)з метою уникнення конфліктів і насильства у суспільстві.З часом конфуціанство було трансформовано в релігійний комплекс. Особа Конфуція набувала статусу божества, якому послідовники конфуціанства поклонялися у кожній родині,а головним об’єктом поклоніння став власне Конфуцій. Конфуціанство посіло домінуюче місце в Давньому Китаї в Іст.до н.е. Зміцненню його позицій сприяло поєднання з ученням про космічні сили Інь і Ян. У наступний період історії Давнього Китаю конфуціанство проходить складний і суперечливий період свого розвитку, який характеризується обстоюванням своїх позицій у конкурентній боротьбі з буддизмом і даосизмом. Але й сьогодні конфуціанство залишається основою духовної культури Китаю.у різний час релігія конфуціанства поширилась у сусідніх країнах- Японіх,Кореї,В’Єтнамі.

 

Даосизм

Не менш значущою релігією Давнього Китаю був даосизм, який належав до так званої «тріади вчень», що стала основою розвитку всієї духовної культури Китаю. Засновником даосизму вважають давньокитайського мислителя Лао-Цзи. За легендою, лао-Цзи на кордоні залишив рукопис обсягом у п’ять тисяч знаків, який згодом дістав назву «Дао-Де-Цзин»(книга про Дао та шляхи його досягнення)у цьому рукопису автор коротко виклав власні філософські погляди на світ. Свою релігійну філософію Лао-Цзи ґрунтує на 3 основних поняттях:»Дао»,«Де»,«У-вей»

«Дао»- це шлях усіх речей, предметів навколишнього світу. Даоські мудреці, акцентуючи увагу на значенні Дао, вважали, що людина залежить від землі, земля - від неба, небо- від Дпо, а Дао – від самого себе. Дао неможливо визначити словесно, йому не можна дати конкретне ім’я, бо воно саме є першопричиною, що дає ім’я всім предметам довколишнього світу. Дао присутнє в будь-якій точці матеріального оточення, усе починається з Дао й повертається до Дао, воно є головним законом буття, визначає його розвиток і видозміну. «Де»-відзеркалює творчі потенції Дао, можливість формувати предмети матеріального світу. Мудра людина повинна була коритися закону Дао. Підкорення означало звільнення її від власного егоїзму через покору природі та єднання з Дао. Орієнтація на єднання з Дао вказувала на важливу релігійно-філософську ідею даосизму: матеріальний світ був відносним так само, як життя та смерть на землі. А отже можно було сподіватися на безсмертя. «У-вей»(принцип бездіяльності). Він означав відмову від будь-якої діяльності, що може завдати шкоди природі та об’єктивному причинно-наслідковому зв’язку в ній. Що менше змін провокує людина своєю активністю, то краще для існування та розвитку Дао на практиці реалізація принципу У-вей – це активність, спрямована на щонайбільшу гармонію послідовника даосизму з соціальним і довколишнім світом.Наприкінці І тис до н.е. поняття «Дао», «Де», «У-вей» отримали релігійно-містичну інтерпретацію, вони почали сприйматися як своєрідні релігійні догми. Виконання яких повинно було принести людині реальне спасіння від страждання в матеріальному світі й давало змогу досягти абсолютної гармонії із зовнішнім світом. При цьому самого Лао-Цзи обожнювали. З його вчення пов’язували складну ієрархію богів і демонів, містичну модель подолання суперечностей матеріального світу задля отримання безсмертя. Пантеон даоських богів очолює трійця шан Ді, Дао-Цзи та творець світу пань-Гу. Даоським култом керували жерці або ченці. Даосизм остаточно набув форми релігії в Vст.н.е, коли в ньому виникли численні секти, течії, учення окремих аскетів, релігійно-філософські інтерпретації. Головними генераторами релігійно-філософських знань були даоські вчителі мудрості. Вони пропонували своїм послідовникам оптимальні моделі досягнення внутрішнього щастя, поєднання з потоком над свідомого Дао й досягнення особистого безсмертя. Філософія і релігія даосизму надають вадливого значення ідеям безсмертя. Розробляється теоретичні аргументи на користь можливості подолання смерті. Даоські мудреці говорили про те, що кожна людина після народження отримує певну кількість енергії, яку вона з необхідністю витрачає за життя – від народження до смерті, але її можна додатково компенсувати тією, яка є в природі, повітрі, їжі. Людина повинна боротися за чистоту тіла й душі, повинна економити енергію. Конкретна практика даосизму, спрямована на отримання безсмертя, складалася з 3 основних положень: керування тілом, керування диханням і керування серцем. Даосизм не мав священних текстів. Книга «Дао Де Цзин» була конгломератором даоських філософських сентенцій, релігійних принципів та ідей, формул алхімії, астрологічних і математичних знаків, що відображали наукову і ненаукову сфери пізнання довколишнього світу.Сьогодні даоські знання є відображенням не тільки релігії даосизму, але й конкретним засобом, що дає змогу людям підтримувати й розвивати фізичне та духовне здоров’я, вести повноцінний здоровий спосіб життя. Використовуючи розроблені даоськими ченцями дихальні вправи Циган і комплексні вправи Тайцзинцюань.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...